​​Пласт​​ і ​​війна

Триває четвертий рік війни й це чи не перший текст подібного характеру. Так вже сталося – не люблю писати про подібні речі, хоч і маю до них безпосереднє відношення. Ніби є що сказати та проганяв цю тему в голові незліченну кількість разів, зрештою обговорював з тим хто « в темі », з тими хто справді зрозуміє, однак обов ̓язок перед початими справами змушує винести тему на загал. Це те, що болить. Саме Пласт допоміг пройти не прості випробування війни та важко миритися з тим, що для багатьох це не серйозно. Звісно, нити справа невдячна, тому ближче до теми, хоча і розумію, що розкрити її повністю не вийде.

Кому початок здається пафосним чи ще якимось, нікого читати не змушую, а хто ж читатиме – дякую і сподіваюсь на аналіз власного ставлення до багатьох речей, зокрема понять «добре-погано, актуально – неактуально», головне лишайтеся чесними перед собою і пам ̓ятайте про присягу.
Отже, присяга. Всі, хто складав присягу, звісно ж, робив це усвідомлено та з усією відповідальністю продовжив робити світ кращим. Всі Ми лишаємось терпимими, коректними, толерантними та
відповідальними, бо того вимагає пластовий закон та й просто людяність. Ну, так принаймні багато хто говорить і подає це за загальну політику організації, можливо це й правильно. Зізнаюся чесно, багато з того я не підтримую і назвати себе терпимим та толерантним до багатьох речей не можу, отже, в багатьох ситуаціях порушую пластовий закон, і дякую тим, хто мені підказує, де я не правий і що є не є правильно. «Лишайся добрим і гадким!» – кажуть мені, коли щось обурює. А й справді, треба мило посміхатись, і бути оптимістом, що б не було! Посміхайся, коли пластуни на четвертому році війни починають гидувати й переводити тему, коли мова заходить про війну, при цьому дозволяючи собі говорити, що війна десь далеко. Посміхайся, коли, толерантний пластун, переходить на російську, бо ж «Та ладно, це ж не принципово, з ним можна, він хороший чоловік, Україну любить, мені не важко, в АТО багато російськомовних, не дискримінуй…». І знову удавай, що все
добре, коли пластун лишається пацифістом до глибини кісток в часі війни. Нормально лишатися толерантним до речей, які так само призвели до війни. Іронія лише часткова, бо ці речі та слова були й лишаються присутніми в Пласті, правда є незручними.

Звісно, всі не підуть на фронт, ридати й не радіти життю категорично не можна, кожному своє місце і своя праця, однак це не звільняє від обов ̓язку кожного долучатися до наближення перемоги над ворогом, від відповідальності за байдужість і пофігізм до важливих тем, це не виправдовує бездіяльність на місцях, а тим більше критику цих речей. Так, війна це погано, але це сумнівний
аргумент вустами тих, хто дозволяє собі продовжувати удавати ніби нічого не відбувається. І активна пластова діяльність не є виправданням цих речей, хоч і покликана робити світ і Україну
кращими, оскільки в багатьох пластунів виховництво та інша пластова діяльність просто ізольована від війни, далі бавимось в «діти-квіти».

«Бути вірним Богові і Україні…» – тисячі пластунів виголошували ці слова складаючи пластову присягу і беручи на себе відповідальність за ці слова. Чи не беручи. Нормою лишається галицький сепаратизм, атеїзм та інші не менш приємні явища, які в Пласті не просто присутні, а й розносяться
поміж пластунів і дітей в тому числі, і заперечувати цього не варто. Це питання всієї країни загалом, але зараз мова йде саме про нас – пластунів, тих, хто понад сто років втілює чесноти, які
мають бути характерними всій українській нації та без яких наша Незалежність могла просто не відбутися. А тепер маємо боронити. І якщо далі будемо продовжувати торгувати нашими цінностями,
постійно під когось підлаштовуватися та жертвувати власною гідністю – майбутнє в нас сумне, якими б ми добрими й гадкими не були.

Це не є намаганням когось образити, лише спроба оцінити «другу сторону медалі», на яку мало хто звертає увагу, а погоджуватись чи ні справа кожного. За подібні слова в голос чув різні звинувачення від критиканства до ПТСР, нехай, але суті це не змінить, бо відповідальність за теперішнє і майбутнє лежить на наших плечах. На останок слова з посібника «Життя в Пласті» О. Тисовського –
«Багато наших друзів, від початку існування Пласту, довели й доводять вірність Україні своїми жертовними трудами й змаганнями, абагато їй найвищу жертву – своє молоде життя».

Друг ​​Крук, ​​ДЛ

Related posts:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *