«Трикутник смерті»: від ідеї до втілення

Зараз ми майже кожен день відзначаємо річниці подій Перших визвольних змагань. Якщо минулого року минуло сто років від, переважно, революційних подій, то зараз, а надто наступного року ми згадуватимемо  часи жорстокої боротьби за власну державність і волю. На початку грудня 2019 р. Б. виповниться сто років від трагічного завершення спільної боротьби Галицької армії та Армії УНР за звільнення Наддніпрянської України. Здесятковані тифом, знесилені від тривалих боїв наші вояки були затиснені у «Трикутнику смерті» на Східній Волині між містечками Любаром, Мирополем та селом Чорториєю. Тоді наші війська зібрали довкола себе мало не рекордну кількість ворогів: поляків і москалів червоної та білої барви. І тоді у, здавалося б, безвиході та зневірі з’явився заклик не розходитись, а зібрати всі сили і вдарити щосили на москалів. Так почався славетний Зимовий похід в часі якого українське військо перегартувалось духовно, зберегло сили, завдало відчутної шкоди окупантам. Саме в тому рейді по запіллях ворога народилось нове українське військо.

Щороку пластуни на честь тих героїчних подій мандрують цими місцями і влаштовують змаги, де показують свою відданість справі предків та готовність стати на захист України, коли буде потреба. А що нетерплячі, то не чекають до зими, а вирушають у мандри «Трикутником смерті» на початку літа. Це найкраща перевірка сил перед літніми таборами. Цьогоріч хтось приїде підкорювати схили високих берегів Случі вперше, а дехто йтиме знайомими стежками вже увосьме. ТС 8 попереду!

ТС 2011 р.

Ідея мандрівки по «Трикутнику смерті» виникла навесні 2011 р. Б., коли житомирські юнаки, готуючись до таборового сезону, захотіли організувати для себе мандрівку. Зрозуміло, що за межі області виїжджати ніхто не планував. Варіантів було кілька та пам’ять не затримала нічого конкретного про альтернативи ТС. Точно відомо, що всі вони були пов’язані з історичними подіями на теренах Житомирщини. Карта області виявилось великою і лісів та річок на ній багато. Один з ініціаторів мандрівки, декому відомий під псевдо Мазепа, сказав, що поблизу Мирополя, звідки він родом, є чудові місця: річка Случ з чудовою природою навколо, оборонні укріплення «лінії Сталіна» часів Другої світової та ін. Коли автору статті стало зрозуміло, що це та місцевість де відбувались події «Трикутника смерті», то деінде йти вже не хотілось. Тоді-то хлопці і спланували ТС 1, а вже в середині червня їхня ватага відправилась на пошуки пригод. Вони побували в дотах часів Другої світової, які мали зупинити будь яку ворожу армію; проходили поблизу пам’ятного знаку, який нагадував про кордон між Козацькою державою та Річчю Посполитою; бачили рідкісних тварин; а загалом їли борщ, ловили раків, купались  в Случі та насолоджувались красою довкілля. Час минув швидко, як і на кожній мандрівці.

ТС 2012 р.

Рік пройшов швидко, тож хлопці захотіли повторити і зібрали трохи більшу ватагу (взяли дівчат!). Йшли з українським національним прапором та стягом ОУН і своїм зовнішнім виглядом викликали подив у зустрічних людей. Напевно ці прапори місцеві бачили і до того, а от людей в дивацькому одязі (пластових одностроях!) багато хто зустрічав уперше. Певно десь тоді зародилась традиція таким чином розпочинати таборове літо. Варто зазначити, що Свято Весни в Житомирі тоді ще не проводили, тож ТС виконував місію традиційного пластового СВ. Через рік відгримів ТС 3, який зібрав цілу купу (по тодішніх мірках) учасників, тільки половина з яких дійшли до кінця. Зате нікого не з’їли комарі; «перший заступник писаря» – друг Крук дістав десь відео-камеру і всі отримали відео-згадку про ту мандрівку; бунчужний вперше обрізав шорти; провід і ще хтось(всього семеро) ночували в тримісному наметі під час грози; під час нічного переходу учасники відчули що таке «блудом ходити» тощо. Окрім пригод не забували і про вишкільну частину: завше проводили тематичні гутірки та практичні інструктажі.

ТС 2013 р.

А далі, як то кажуть, «пішло-поїхало». Кожного разу організатори придумували щось нове і цікаве: раз йшли вздовж, інший раз – впоперек; одного року по лівому березі Случі, іншого – по правому) На ТС 5 організатори влаштували індивідуальні змаги, через рік поділили учасників на команди і організували рейд на «хто кого». Кожного року пробували поставити учасників в максимально наближені умови до історичних (наскільки це можливо). Цього пробували досягти кількома шляхами. Спершу поділили на малі групи, які мають самі себе прохарчувати. Так робили і наші козаки та стрільці у 1919 р. Б., коли малочисельні залишки бойових підрозділів самостійно влаштовували свій побут на цих теренах. Потім розподілили обов’язки між кожним учасником (чотовий, ройовий, розвідник, хронікар, інтендант тощо). Вояки українського війська мали свої чіткі обов’язки від виконання яких залежав успіх всього загону. І, зрештою, додавали навантаження учасникам в часі всієї мандрівки, а особливо рейду. Таким чином створювався фізичний та емоційний стан, який хоч трішки нагадував втому і виснаження вояків Армії УНР та Галицької армії після року безперервних бойових дій.

ТС 2015 р.

ТС 7 мав найдовший маршрут – близько 90 км. Прагнучи нового і цікавого провід продовжив маршрут традиційного ТС аж до Старокостянтинова. Перш ніж вороги затиснули наші війська  у вузькому «Трикутнику смерті», останні контролювали більшу територію, яку пластуни й захотіли охопити вже у 2017 р. Б. Щоразу щось змінюють. Незмінними залишались тільки кілька речей: команда організаторів, місцевість, а головне – ідея.

Команда організаторів – це Дубове Листя і друзі куреня. Коли хлопці організовували перші «Трикутники» куреня ще не було, проте команда організаторів майже вся в лавах ДЛ. Можливо, ТС – це один з факторів єднання навколо спільних зацікавлень. Всі члени або прихильники куреня хоч раз та бували на ТС.

ТС 2016 р.

Місцевість є цікавою з кількох причин. Адміністративно знаходиться в Любарському та Романівському районах Житомирської і Старокостянтинівському районі Хмельницької областей. Географічно – це стик пд-зх. Житомирщини і пн-сх. Хмельниччини. Етнографічно – це землі східної Волині. Маршрут пролягає по руслу річки Случ і тут є багато мальовничих місць. Також на правому березі знаходяться залишки або й вцілілі ДОТи та ДЗОТи так званої «лінії Сталіна», яку під час німецько-радянської війни німці обійшли, знищивши тільки ту частину ДОТів, що їм заважали. Окрім того по Случі у 2 пол. XVII ст. пролягав кордон між землями Гетьманщини та Річчю Посполитою. Зрештою, краса природи цих місць запам’ятається кожному хто тут побуває.

ТС 2017 р.

Ідею ТС важко сформулювати словесно, оскільки її легше відчути інтуїтивно. Коли мандруєш місцями, які не мають чітких зовнішніх ознак тих героїчних подій, які відбувались тут 100 років тому і давніше, але знаєш з прочитаного чи розказаного про ці події, то мимоволі з’являється розуміння цінності всієї української землі. Адже тут по-справжньому розумієш, що на одному клаптику землі було життя і смерть, вершились перемоги і поразки, чергувалось героїчне і буденне, роками будувалось і за мить знищувалось. Саме собою приходить розуміння, що так було не тільки в цьому «Трикутнику смерті», що так було всюди, де вільні люди захищали себе, свої сім’ї, свою землю, свою віру, свій маленький світ. Саме за цим, на переконання автора, сюди й приїжджають щороку пластуни і варто приїжджати всім, хто хоче побачити і відчути все вищесказане та навіть більше. Адже кожного року провід придумує щось нове. Хочете дізнатись що буде в 2018 – приїжджайте!

тисни тут -> ЗГОЛОСИТИСЯ НА ТС

Related posts:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *